Не хочу псувати наш синій (і жовтий) парад.
Протягом останніх тижнів жовтня й аж до ночі 3 листопада проміжні вибори в США були в центрі уваги всього світу – і небезпідставно. Попри конституційну більшість, яку Президент мав у законодавчій, судовій і виконавчій гілках влади, 119-й Конгрес за весь час своєї роботи ухвалив менше ніж 140 законодавчих актів. Це вчетверо менше за середній показник (понад 500) і найменше за останні 40 років. Аналіз діяльності 119-го Конгресу показує, що ця адміністрація та партія правили не через свої вагомі повноваження, а спиралися на укази й виконавчі розпорядження, які легко скасувати, замість того щоб закріпити свої доктрини в законі. Тепер, коли більшість у Конгресі перейшла до Демократичної партії (56–44 у Сенаті, 258–177 у Палаті представників, за даними NBC), кампанія на підтримку України може зіткнутися з новими викликами.
Від 2024 року проукраїнський блок у Сенаті та Палаті представників постійно змушений був наздоганяти, підлаштовуючись під непрогнозовану політику Президента й водночас намагаючись висловлювати словесну та матеріальну підтримку Україні. Попри політичне маневрування адміністрації, постачання вже виділеної американської допомоги Україні тривало. Останнє значне рішення ухвалили 30 жовтня 2026 року: Держдепартамент США схвалив продаж Києву 500 ракет Patriot у межах програми Foreign Military Sale на суму 2,1 млрд доларів, а Закон Ліндсі О. Грема про санкції проти Росії та Ірану 2026 року було ухвалено й підписано проти Російської Федерації. Проте з листопадовими проміжними виборами проукраїнські республіканці або пішли на пенсію, або втратили свої місця, залишивши вразливу прогалину у двопартійних зусиллях на підтримку України.
Перед проміжними виборами 2026 року на пенсію пішли одинадцять сенаторів, десятеро з яких мали вагомий доробок у підтримці законів про допомогу Україні та санкції. Серед них – лідер Українського кокусу в Сенаті Дік Дурбін (демократ, Іллінойс) і членкиня Комітету з міжнародних відносин Джинн Шахін (демократка, Нью-Гемпшир). Конгресмен Браян Фіцпатрік (республіканець, Пенсильванія), співголова Українського кокусу в Конгресі, програв вибори демократу Бобу Гарві – ще один проукраїнський республіканець. Майк Лолер (Нью-Йорк, 17-й округ) і Джен Кігганс (Вірджинія, 2-й округ) також втратили свої місця минулої ночі. Це має спонукати українську громаду замислитися, чому стався такий обвал, і визнати, що Україну не вдалося зробити питанням настільки ефективно, щоб пересічний виборець перетворив його на свій голос.
Українці, можливо, втратили ініціативу в Конгресі, а разом із нею – шанс на тривалу двопартійність із республіканцями, які не є русофілами. Тоді як проукраїнських республіканців проголосували геть в ім'я Синьої хвилі, російські апологети на кшталт конгресменки Анни Пауліни Луни (республіканка, Флорида) та її оточення зберегли свої місця ще на один термін. І хоча правда, що переважна більшість кандидатів-республіканців, як-от Вівек Рамасвамі та інші, дотримувалися проросійської позиції президента, неправильно зосереджуватися на тому, чому вдалося запобігти, а не на тому, що було втрачено.
Українці та їхні організації не мають права приписувати собі перемогу на цих виборах: це була б неправда і про їхні дії, і про мотиви пересічного американського виборця. Ці результати мають давати не більше ніж обережний оптимізм – і привід уважніше придивитися до тих, хто спробує скористатися ними, щоб легітимізувати себе. Якщо ми хочемо оптимізму й гордості, ми маємо самі створювати для них підстави та здобувати перемоги – на місцевому й національному рівнях. Залишається також сподіватися, що українська держава не піде тим шляхом, яким пішла у 2024 році.
Будуймо нашу надію не на американських прогнозах, а на власних, тяжко здобутих проєктах.