16 липня 2026 по всій Україні починаються акції протесту які триватимуть якнайменш 35 днів. Їх передумовою стала швидкісна зміна кабінету міністрів та перспектива призначення Ігоря Клименка на посаду міністра оборони, на зміну Михайлу Федорову. Попередні пів року Україна почала показувати нові набутки на полі бою, які протестувальники приписували Федорову і бачили Клименка як крок назад. Через свою тривалість динаміка та мета протесту неодноразово змінювались, вже через пару днів Клименко відмовився від посади і головним опонентом протесту став головнокомандувач Олександр Сирський. Однак це далеко не єдиний протест за останні три місяці, і не зважаючи на їх різні цілі в дечому вони схожі.
Мотивация
Хоча проблематика усіх протестів виглядає абсолютно різною, в них є дві спільні риса – відсутність прозорої комунікації влади з народом та спроба якомога швидше протиснути непопулярне рішення. Між офіційною інформацією що Федорова має замінити Клименко та протестами-один вечір. Люди на Франка мали від президента єдине пояснення – конфлікт Федорова з Сирським, і після його відставки нового нічого сказано не було. Власне, згідно до офіційних заяв Федорова звільнили через конфлікт з Сирським, а потім Сирського також звільнили «тому що». Влада не вважає за потрібне пояснювати свої рішення населенню, ці рішення просто оголошують як нову дійсність. Навіть коли уряд реагує на протести, як це трапилось з відставкою Сирського та офіційними впровадженнями Скелі – це відбувається мовчки, щоб не визнати помилок та не показувати що вулиця може впливати на державні рішення. Це передає слоган «Розмови а не промови», бо саме записані промови лишаються єдиним засобом комунікації президента з його народом, розмови він веде винятково з закордонною пресою та лідерами.
Регулярними кричалками є «Діалог а не мовчанка» та «Від нас не відмовчатись», на площі є учасники які хочуть якщо не повернення Федорова то хоча б пояснень його звільнення. Ця мовчанка лише обурює та провокує, позиція ОП в тому що протест можна ігнорувати і він стихне, і його учасники не хочуть дозволити цьому стати правдою. Ілюстративним слоганом є «Україна – не росія, диктатура тут не діє!», національна ідентичність українців базується на подіях Євромайдану, на тому що якщо дії уряду підуть всупереч народним настроям – народ може змусити уряд себе почути та вважатися з його думкою. В певній мірі це про власну гідність, про «З нами так не можна», про те що подібні методи є неприйнятними в Україні. Нажаль після відставки Сирського та призначення Драпатого протест фактично не мав досягнень окрім свого масштабу. Якщо дивитися на події відповідно заяв офісу президента, виходить наступне: в МО був конфлікт з головнокуманувачем, звільнили МО, новий кандидат відмовився, рада пішла у відпустку, поставили ВО МО, потім головнокумандувача також звільнили. Після цього рада мала зустрітись через місяць та мали призначити ВО на посаду МО, що і було зроблено.
З боку протесту це виглядало інакше: протягом місяця вимагали повернути Раду з відпустки раніше, подати кандидатуру та призначити Федорова МО, і жодна з цих речей навіть не була згадана чи обговорена владою. Вимагали двосторонньої комунікації, подавали петиції, стояли під адміністрацією, ходили Києвом. Безрезультатно, президент зробив рішення ігнорувати протест розраховуючи що він згасне, і в нього це вийшло. Спроби апелювати до Ради дали мінімальний відголос і також опинились безрезультатними.
Щодо інших протестів. Цивільний кодекс проголосували так швидко що ніхто не встиг його прочитати, і лише після кількох акцій протесту голова Ради почав пробувати пояснити що таке доброзвичайність на яку його регулярно законопроєкт посилається. На разі він перебуває у етапі внесення правок і невідомо яка версія буде розглянута на наступному слуханні та чи справді вимоги були почуті. Чотирьохкратне підвищення цін на громадський транспорт було просто опубліковано на сайті КМДА, а найближче до комунікації що протестувальники отримали було направлення звернення до мера та розмова з людиною без повноважень щось вирішувати. На Теремках діалог був настільки відсутній що поліція просто виносила насилу жінок що обіймали дерева щоб заблокувати вирубку. Лише громадське обурення після цього призвело до того що заступник голови КМДА приїхав на місце, призупинив роботи та призначив зустріч з протестувальниками. Результатом спроби швидко діяти всупереч позиції громади є вирубаний парк в якому вирита траншея та припинені будівельні роботи.
Люди виходять на вулицю протестувати коли відчувають що інші засоби комунікації не працюють. І те що різноманітні представники влади останнім часом не чують думку громадян допоки вона не звучить гаслами з натовпу – лякаюча тенденція.
Організація
Всі з зазначених протестів дуже пишаються своїми демократичністю та децентралізованістю. На Франка це перетворилось на місцеву культуру, люди глузують зі звинувачень в проплаченості, роздають учасникам цукерки, печиво, напої, фрукти, млинці, гроші з банку приколів, значки з номером дня протесту, усе із жартами про «зарплату» та «корупцію». Також є і регулярно працюючий пункт з водою та снеками. Все це щоденно роблять одні й ті самі люди, хто що вміє. Їм ніхто не казав це робити, вони одного дня почали і з тих пір вже є впевненість що вони там будуть. Саме люди які знайшли собі роль у протесті є найбільш постійними учасниками, в них є відчуття зв’язку та відповідальності і коли людина що тільки кричить гасла впевнена що замість неї хтось впорається, ці люди намагаються не пропускати ні дня.
Основою демократичності є відкритий мікрофон. Кожен учасник може дочекатися своєї черги та виступити, без модерації окрім як натовпом. Рівень конструктиву варіюється, під КМДА був працівник метрополітену який розповідав чому підвищення цін не допоможе персоналу, на Франка виступали учасники помаранчевої революції та ділились досвідом і натхненням, регулярно люди ходять і просять закрити збір. З артистичного під КМДА був фрістайл про Кличка та читання урбаністської літератури, а на Франка люди читали вірші та співали пісні Жадана.
Проте якийсь рівень організації є необхідним. Треба інформувати КМДА про проведення акції, треба мати людей з мегафонами, мати присутність в соцмережах та треба десь зберігати картонки з попереднього дня та привозити канцелярію для нових. І ці ролі швидко були заповнені. Інформуванням КМДА як і минулого року займався Дмитро Козятинський, бойовий медик Вовків ДаВінчі. За картон також відповідає учасник минулорічних протестів – пан Ігор, ВПО з Запоріжжя, який як і минулого року турбується щоб вислови громадської думки не були знищені, тож перед після кожного протесту він з іншими учасниками складає картон у коробки та несе до імпровізованого складу, щоб наступного дня розкласти його на газоні та нові люди могли взяти картонку собі до вподоби.
Спікером та відповідальною за соціальні мережі стала Наталія, яка знімала та просила інших знімати протести щодня, та потім відправляла ці фото і відео до дружніх до протесту блогерів. Іншим боком медійності ближче до кінця протестів стала займатись Ніна, яка запропонувала протестувальникам записувати групові заклики до великих акцій з площі. Власне те що подібні стратегії запроваджувались не одразу ілюструє дизорганізовність руху та відсутність якогось керівництва згори, всім впевненим в проплаченості протестів можу лише сказати що проплаченим би давно дали методичку щодо медіа стратегії.
Людей з мегафонами більше і позиції в них варіюються. Одним із найчастіших очільників є музикант Захар з картонкою «Крінж» на спині та барабаном. Він висловлювався про Федорова, те що вони не «малєнькіє люді» і не мовчать, і дотримається помірної позиції щодо протестів, уникаючи радикалізації, кожного разу коли хтось штовхав щось провокативне він вислухував та намагався спрямувати ідею в більш мирне русло. До відставки Сирського він відповідав що площа не обирає головнокомандувачів і вони вимагають комунікації та розглядання питання. Коли була запропонована ідея картонного вогню на покришках саме він змінив посил зі спроби налякати на «розійдемось на картонках» та «не розпалюйте вогонь», і кожного разу згадуючи цю інсталяцію наголошує що протест не вправі під час війни займатись чимось більш радикальним. Після призначення Хмари він виступає за єдність руху, компроміс між учасниками, діалог з владою та взаємодію з іншими волонтерами.
Іншим спікером є військовий з Азовсталі який провів 3 роки в полоні. Саме він найчастіше підіймає тему військовополонених, FreeAzov та агітує за просвітлення громади, щоб вони читали конституцію, історію та знали хто вони, бо вважає що освітленими людьми складніше маніпулювати. Його позиції частково поділяла Аріна, яка приділяла велику увагу задіянню більшої кількості людей, закриттю зборів та збереженню життів військових. Вона більш за всіх переймалася проведенням хвилин мовчання так, щоб були присутні достатньо людей.
Два наступних спікери мали конфлікт який було врегульовано, Аркадій Петросян, депутат молодіжної ради від партії ЄС, та військовий Володимир, який є великим прибічником розвитку громадянського суспільства та політики навколо народу а не навколо персоналій. Аркадій свою участь у партії не приховує, учасники протесту це знають та можуть зробити поправку відповідно його політичної позиції, саме від нього частіше чутні гасла що більш проти Зеленського та його партії, проте якщо учасники не підтримують – вони їх не повторюватимуть. Але Володимир вважав присутність політсил неприйнятною та виступив з довгою промовою в день великого протесту з мікрофоном де закликав народ до суб’єктності та організованості та звинувачував спікерів в привласненні протесту. Йому дали висловити його позицію, вислухали, через десять хвилин натовп заглушив його гаслами за Федорова. Аркадій звинуватив його у своєму телеграмі у провокаціях, проте я зустрічав Володимира на акціях під КМДА і він висловлював там ті самі думки. Після цього через поліцію діалогу конфлікт врегулювали та ще пару разів Володимир виступав з мікрофоном на протестах.
Щодо перетину протестів, деяких людей можна було зустріти на усіх, так співпало що початок протесту за повернення Федорова припадав на день акції проти підвищення тарифів на транспорт у Києві, і студенти під КМДА були на обох та закликали приєднуватись. Однак не всі були з цим згодні, я мав кілька розмов з людьми які вважали ті протести персоналістськими, ціна на транспорт проста народна мета, тоді як Федоров, Сирський, Хмара – це все «політики» і вони не хотіли в цьому розбиратися. В інший бік також чутно підтримку, на площі можна було знайти картонки зі згадками метро по 8 та у віче після призначення Хмари звучали пропозиції співпрацювати з людьми під КМДА. З зеленою зоною на Теремках зв’язок прямий в обох, на них публічно виходили очільники Прямої дії, студентської профспілки з попереднього протесту, і на цей протест закликали прийти на площі Франка у день коли поліції насилу виносила активістів з парку.
Тиск на протести
За останні 3 місяці я відвідував 5 акцій протесту, і їх відносини з правоохоронцями варіюються. Найгірше еко активістам на Теремках, тема незаконної забудови в Києві часто пов’язана з застосуванням сили, тож їх просто витягнули під руки з лісосмуги та почали вирубати. Саме відео цього спричинило обурення та розголос. Проте після цього влада не ризикувала та уникала будь яких проявів тиску на громаду.
Протести з приводу тарифів на транспорт фактично не зазнавали тиску, одного дня був невеличкий контрпротест підлітків «спортивної зовнішності» проте нема ніяких доказів зв’язку з владою.
На Київпрайді та протестах проти цивільного кодексу існувала дещо унікальна динаміка з поліцією. Вони були присутні у великій кількості, бронежилетах та з дубинками, обшукували речі заходячих в парк що змушувало учасників відчувати дискомфорт. Проте це пояснюється протидією потенційним нападам гомофобів. Однак це не виправдовує чіпляння до плакатів, слоганів, та постійне перекрикування усіх як тільки починалася тривога. За більше ніж місяць протестів на Франка не бачив жодного випадку коли поліція діалогу закликала людей йти до укриття, організатори інформували і цього було досить. Однак в усіх протестах на ЛГБТ тематику поліція користалась першою ж можливістю закликати учасників розійтись та заважати заходу продовжуватись. Інакше ніж гомофобією пояснити це не можу.
Протести за повернення Федорова не стикались с тиском з боку поліції, бачив пару людей яких питали щодо їх прапору чи гасла, але в межах розумного. Однак багато учасників скаржились на чоловіків середнього віку в кепках з напашниками які фотографували та знімали всіх навколо. В перший тиждень підіймалась тема репресій військових. Були заяви від військових що їм забороняють чи заважають виходити на протест та висловлювати їх позицію, в перший день стався інцидент коли людину затягнули в бусик а потім відпустили, це був військовий, за його словами у відпустці, проте його, за його словами, записали як СЗЧ через участь в протесті. Також був момент з одним із спікерів та модераторів чату протесту, Віталієм Камкою, якого було заарештовано за перебування в СЗЧ, в процесі чого від його акаунту було написано повідомлення:
Ніч була без сну. Був час порозмірковувати. Вчиняємо не вірно. Своє рішення я прийняв. Служитиму державі в ЗСУ! Тримаємо один стрій! Україна понад усе!
Після цього чат протесту було видалено. За словами Камки він цього повідомлення не писав та чат не видаляв. Цей інцидент привів до того що активістка зі ZMINA яка до цього писала про протести виступила на площі та запропонувала усім учасникам юридичну допомогу в разі тиску на них.
Еволюція руху
Багато що змінилось за п’ять тижнів які тривали протести. Спочатку кандидатом на МО був Ігор Клименко і в перший день частина плакатів присвячувалась темі застилання матраців. Гасла проти Сирського звучали все частіше і гучніше, через подання рішення як конфлікту між Сирським та Федоровим. Ще свіжим був скандал зі Скелею, чому теж були присвячені картонки і цих людей опитували журналісти Бабелю. Клименко від посади відмовився і протест перейшов у режим наполовину проти Сирського, наполовину за Федорова. Деякі пропонували не лише звільнити Сирського а заміняти його на Драпатого, чиє ім’я площа скандувала. Тема Скелі не зникала, навпаки, стала більш релевантною після того як Скеля опублікувала відео зачистки Константинівки та звернення до Зеленського і Сирського під українським прапором, потім волонтери опублікували відео з двома бійцями Скелі тримаючими прапори з зображеннями Сирського та Зеленського. Це сприйняли як ризик військовими заради підвищення іміджу Сирського під час скандалу. Пізніше росіяни опублікували відео з двома полоненими зі Скелі тримаючими прапори з зображеннями в іншому місці.
Рада в перший же день пішла «на канікули» до 18 серпня і будь-які голосування за міністрів стали неможливі без їх повернення. Протестувальники звернулись до минулорічних закликів та почали звучати «депутатів на роботу» та «на війні нема канікул». Терміновість голосувань перед канікулами була однією з причин виходу людей на вулиці, відчувалось що якщо зараз не протестуватимеш стане пізно. Також це виглядало як надія Зеленського на те що рада погодиться на Клименка бо не можна залишати воюючу країну без МО на місяць. Не вгадав.
Посада МО залишалася вакантною і на неї призначили виконуючим обов’язки Євгенія Хмару, який не міг стати міністром через статус військового. Цій кандидатурі було важко щось протиставити окрім «гарна людина, не на своєму місці», Хмара має список досягнень у СБУ, і протестувальники сприймали це як спробу «сховатися за Хмарою». Очікувалось що він не може стати міністром тому залишатиметься ВО допоки не знайдуть заміну. З’являлись картонки «Федоров-у МО, Хмара-в СБУ».
Через шість днів після початку президент звільнив Сирського з посади та призначив на неї Михайла Драпатого. Офіційно не озвучувалось зв’язку між протестами та цим рішенням проте це сприйняли як перемогу. Драпатого бачили як компетентного чесного командира нового покоління якому заважає стара система, уособленням якої бачили Сирського. Проте щодо МО ніяких змін не прозвучало. Для багатьох цього опинилось достатньо і вони залишили протест. Однією з таких людей була Мар’яна Безугла, яка минулого року голосувала за позбавлення незалежності НАБУ і САП а потім виходила до протестувальників з планшетом з написом «відставка Сирського», звідки її виганяли гаслами «Безуглу геть». Відповідно цього року вона щоденно приходила на площу, тепер вже з «Я була права». Були бажаючи її вигнати та протестувальники питали один в одного «а що не так з Безуглою, чого її не люблять». Після відставки вона відвідала пару наступних днів і наступного разу протестувальники бачили її 18 серпня перед Радою.
Акції протесту оголошувались щодня протягом тижня, після цього перейшли в «безстроковий протест», який нічим не відрізнявся від попереднього, щодня, площа, 20-22. Щоденність протестів на Франка опинилась як слабкістю так і перевагою. Це змусило людей думати не про окремі акції а «оці міські божевільні завжди там стоять» та поступово люди почали вигорати, залишаючи лише кістяк. Однак це ще й стало інструментів для інших людей озвучити свої проблеми не пов’язані з тематикою напряму. На площу приїздили люди з Житомиру та Кіровоградської області які оскаржували свої судові рішення та намагались поширити інформацію про це. Відсутність відповіді з боку влади приводила на площу людей які підтримували протест через те що його не чують. Приходили активісти з минулих майданів ділитися наснагою та досвідом. Вимога діалогу з владою стала основую протесту, та залишилась нею у всі його подальші етапи.
Іншою слабкістю щоденності опинилась локація: площа Франка є символічною як найближча до адміністрації президента та місце протестів за НАБУ, але там спонтанно не опиняються, вона нікуди не по дорозі, тому про протест випадково не дізнатись. Я неодноразово спускався з площі після протесту на Хрещатик двома вулицями нижче і вже там люди мене питали чого в мене картонка і де це люди протестують. Єдиним винятком можу назвати відвідувачів театру Франка, яких на виході протестувальники закликали доєднатись. Дуже відчувалась різниця між Франка та КМДА: по-перше там нема дерев чи тіні, що швидко стає помітним ополудні у липні. Також вона на Хрещатику, тож регулярно хтось підходить, починає знімати, можливо приєднується. Іноді проїде людина на самокаті та крикне «Кличко чорт», або машина почне сигналити у підтримку. Порятунком прийшла хода за Федорова від парку Шевченка до площі Франка, проходячи Хрещатиком колона зустрічала багато автомобілістів які виказували підтримку. Це було важливим мотивуючим моментом серед протестувальників, у попередні дні натовп на площі дрібнішав і створювалось відчуття що вони єдині міські божевільні, а решта громадян забила та забула. Наступна хода була великою але не настільки радикальною зміною, вона підтвердила що на заздалегідь оголошені акції у п’ятницю чи вихідний люди готові виходити, але на наступний день на площі ви їх не побачите.
Акції тривали без якоїсь реакції і обростали новими побічними вимогами, як звільнити Умєрова та Віталія Кіма. Зрештою дійшли до 18-го серпня та повернення Ради. Протест відбувався перед блокпостом, на дорозі якою депутати їдуть на роботу. Чисельність в рази менша ніж у перші дні та на великих акціях, частково тому що цю акцію оголошували дуже пізно, хоча всім було відомо що це день повернення Ради. Вимоги вже звучали до Ради, тому закликали повертати Федорова. Проте без внесення його кандидатури президентом це було неможливо. У другій половині дня Рада розійшлася та оголосили що наступного дня голосуватимуть за кандидатуру Хмари у МО. До цього все йшло, проте це опинилось сюрпризом. Хмара – популярний кандидат проти якого йти можна було лише з впевненості що Федоров компетентніше чи через те що МО має бути цивільний. Нічого спільного з жартами про запліснявілий сир на початку протесту, це вже не «інновації проти совку». Лідери протесту годину сперечались як залучити побільше людей, в кого є контакти яких людей з публічною платформою, чи проводити вечірню акцію на площі, адже кандидатура вже внесена, але треба щоб ті хто прийде на площу знали куди йти завтра. Зрештою на площі зібрались. Але останнім килим з-під ніг в руху витягнула людина за яку вони вже місяць кричали гасла.
Увечері 18-го серпня Михайло Федоров випустив відео в якому повторював претензії до влади які вже місяць звучали на площі. Як спосіб адресувати мовчанку влади, несуб’єктність ради, призначення на основі лояльності та корупційні скандали він озвучив ідею виборів під час війни. До цього колишній МО мав менш радикальну позицію. Після відставки Сирського зникла причина конфлікту між МО та головнукомундувачем і якщо Федоров хотів виступати за своє повернення він мав йти у конфлікт з президентом. Він не став, і на питання що робити протестувальникам у інтерв’ю відповідав «агітуйте не за мене а за спосіб ведення війни», що очевидно є поза можливістю та компетентністю площі. Коли протест чекав його підтримки він сидів збоку. Тепер він закликав до виборів. Реакція була змішаною.
Десять днів тому на площі були читання конституції та зокрема закону про вибори. Юристка пояснювала людям неможливість виборів під час війни, людям роздавали копії конституції. Усі погоджувались. Заклик Федорова багато учасників сприйняли як зраду та спробу перетворити протест на платформу для його президентської кампанії. Багато хто розчарувався і наступного дня не вийшов саме через це. Були й навпаки, ті хто не погоджувались але вважали що треба взяти відповідальність за їх рух та вийти і заявити що вони не за вибори і не підтримують цього маневру. Однією такою людиною був музикант Захар, який і проводив читання та завжди намагався уникнути радикалізації протесту. Він повторив свої аргументи чому вибори неможливі наступного дня перед натовпом. Були звісно й кілька людей які не бачили проблеми, і казали «а як інакше, терпіти й чекати що влада сама виправиться?». Проте зрештою Офіційною позицією протестів стало уникати закликів за Федорова та агітувати проти призначення Хмари.
Все ж наступного ранку деякі слогани за Федорова лишились, але обмежились «Федоров у МО, Хмара в СБУ». Лідери протесту намагались перевинайти свій рух на місці, просили прийти з порожніми картонками та писати нові на місці, звучали заклики за суб’єктність Ради, голосування відповідально та щоб Рада почула народ. Проте головним гаслом стало «Голосуйте проти Хмари». Позиція хитка, після звернення Федорова було очевидно що свою посаду він не отримає та й не схоже що вже хоче. Але протест був фрустрований ігноруванням з боку влади протягом місяця і не хотів приймати поразку. Врешті Хмара отримав посаду, до цього відмовившись від статусу військового, натовп прокричав ганьба та розійшовся.
Але того ж вечора зібрався на площі, вирішити що робити з рухом. Вирішили зробити паузу та організувати нараду через три дні. Людей попросили прийти з листочком А4 де пояснювалось яким вони бачать цей рух подалі, мета, план, інструменти, конкретно та по пунктах та так щоб дитина зрозуміла. Три дні люди рефлексували та сперечались у чаті. Були ті хто вигорів та хотів чекати наступний скандал, були ті для кого припинити ходити означало програти і вони закликали всіх ходити далі. Цей розкол мав і географічний характер, протести в інших містах були менш чисельні і люди там боялись що якщо візьмуть паузу то не зможуть знов нікого зібрати. Настала субота, сіли навкруги фонтана, віче тривало три з половиною години. Був регламент, 3-5 хвилин на промову, секретар з нотатками, питання після промови.
Переважно всі пропонували якусь версію громадської організації, дехто був з попереднім досвідом роботи в ГО. Деякі дискусії щодо горизонтальності та назви, проте з тематикою всі циклічно повторювали: анти корупція, євроінтеграція, діалог з владою. Моніторити законопроєкти, розслідування, організовувати чат, мати зв’язки з іншими тематичними організаціями, просвітлювати людей щодо їх прав та законодавства. Ім’я Федорова звучало один раз, у скарзі на те що люди сприймають учасників як його фанатиків. На цьому і погодились, призначили наступні збори вирішувати деталі та особисті ролі.
Рух який починався як заклик до повернення однієї людини на її посаду через успіхі України у війні за її каденції, за п’ять тижнів перетворився на абстрактний проєвропейський, антикорупційний та за комунікацію. Власне нестача комунікації і стала ключовою причиною. Якби президент не обрав тактику ігнорувати протест а пояснив учасникам призначення Хмари, провів прес конференцію та висловив актуальну причину звільняти Федорова – учасники значно легше б йшли на компроміс. Вийшло навпаки, люди принципово продовжували протест бо єдиною константою залишалось те що влада їх ігнорує і бажанням це змінити. Військовий стан забирає в людей звичайні способи впливати на владу. Проте ніхто не хоче розуміти що в тебе їх нема загалом. Найефективнішим способом відчути себе в такому становищі є ходити по десяткам міст України, стукати в усі двері, вимагати щоб тебе почули а у відповідь отримувати лише мовчазну тишу.