Протягом шести років перебування Зеленського на посаді президента регулярно лунали заяви щодо надмірної централізації влади. Це питання особливо стало ребром під час повномасштабної війни з Росією. Й особливо багато питань було до керівника Офісу президента Єрмака.
Журналісти, опозиція, представники громадянського суспільства тощо постійно говорили про довгі щупальця Єрмака, якими він дотягнувся ледь не до всіх сфер життя держави та суспільства.
Втім, не варто забувати, що саме Зеленський призначив Єрмака керівником свого офісу. Саме він відповідає за нього й саме йому, вочевидь, підходить така модель управління.
Більше світла на цю всюдисущість керівника ОП (чи то пак Алі-Баби) пролила операція «Мідас», фігурантами якої є найближче оточення Зеленського. Очевидно, що організувати таку масштабну схему розкрадання коштів було б неможливо без покровительства Банкової та участі силовиків Зеленського. Також очевидно, що курував цим всім саме Єрмак.
Адекватним рішенням президента після такого скандалу у мирний час було б скласти повноваження і піти з посади. Однак під час війни проведення виборів неможливе, тому лишається план мінімум — звільнити Єрмака, чого нині і вимагає суспільство.
На наш погляд, це звільнення й справді вирішило б ряд проблем. Однак це лише боротьба з симптомами, а не з хворобою. На місце нинішнього керівника ОП прийдуть інші єрмаки, оскільки корінь проблем не в персоналіях, а самій системі.
Серед причин, чому ми опинилися в нинішній ситуації:
1) Політична культура українців, які хочуть, аби за них за помахом чарівної палички все вирішив «хтось». Через це до влади приходять політики популісти, як от Зеленський. В українців є прекрасна здатність до самоорганізації і творення горизонтальних структур, але поруч з цим існує і патерналізм.
2) Парламентсько-президентська республіка, якою є Україна згідно з Конституцією, погана форма правління для нашої країни. Цей так званий баланс президента і парламенту часто порушується на користь першого, що ми і бачимо останні шість років. Додайте ще до цього монобільшість в Раді і отримайте результат: президент призначає осіб, на яких громадяни ніяк не можуть вплинути, яких ніхто не обирав і які підзвітні лише президенту.
3) Культура політичних акторів, для яких лояльність важливіша за компетентність і закон. Через це в уряді, державних підприємствах, компаніях, агентствах з'являються «потрібні» люди, які обслуговують передусім інтереси своїх «хазяїв», а не виконують покладені на них функції. В обмін на лояльність влада дозволяє таким особам красти, чим вони і активно користуються.
4) Громадяни ніяк не можуть впливати на силовиків. А більшість структур, окрім НАБУ, САП та БЕБ, не мають відкритих і чесних конкурсів. Призначають зазвичай на ці посади таких же лояльних до влади осіб, які замість прямих функцій «кришують» корупційні оборудки.
5) Нереформована судова система. Частина суддів десятиліттями сидять на своїх посадках і за цей час комфортно влаштувалась: в обмін на хабарі чи інші «бенефіти» закривають/відкривають, виносять «потрібні» справи і рішення. Думаю, слова «Печерський райсуд Києва» тут доволі красномовні.
Сюди ще можна додати діяльність фінансово-промислових груп, тиск на ЗМІ, кумівство, концентрацію багатства в руках небагатьох і таке інше.
Коротше кажучи, рішення Зеленського залишити Єрмака всупереч бажанню громадян – плювок в обличчя. І люди не мають миритися з цим. Власне, за прикладом далеко ходити не треба: під час протестів в липні цього року громадяни продемонстрували, що мають можливість впливати на владу. Зараз знову все залежить від рішучості і сміливості.
Однак потрібно розуміти: Єрмак — це симптом, а потрібно боротися передусім з хворобою. І розширення участі громадян у прийнятті рішень — це перший крок до зцілення.
P.S. Іронічно, що повідомлення про те, що Зеленський не буде звільняти Єрмака пролунали 20 листопада — напередодні Дня Гідності та Свободи. Його відзначають на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції та Революції Гідності. Як ми пам'ятаємо, обидві закінчились перемогою протестувальників. Тому сподіваємось, що це буде нагадуванням для влади, до чого доводять рішення, прийняті всупереч волі громадян.