20-го червня Громадою Калиновців була організована освітньо-дискусійна подія “Між Мінськом і Києвом: перетин революцій.” Протягом презентації були підняти теми білорусько-українських взаємин і їх перетинів в політичній, культурній, релігійній та воєнній сферах, зв’язки видатних українських діячів з білоруськими, взаємодія діаспори, антирадянських повстанців та ін.
Подія розпочалася з розмови про М. Драгоманова. Михайло Драгоманов був засновник української Громади. В своїй діяльності він знав білоруську і перекладав нею тексти. Під впливом Драгоманова М. Павлик та І. Франко заснували Українсько-польсько-литовське-білоруське братство, яке було наочним прикладом кооперації різних національних рухів за свою свободу.
Діяльність Драгоманова не залишилась осторонь в Білорусі. Піднявши гасло самостійного життя народів Драгоманов став популярним теоретиком для білоруського руху. Його праці активно перекладалися і розповсюджувалися в білоруських виданнях, і особливо в публікаціях Білоруської Соціалістичної Громади і потім Білоруської ПС-Р.
Популярним був і Іван Франко. Сам І. Франко писав, що українська літературна мова походить від дій білоруського просвітника-друкаря Ф. Скоринки, мова якого розповсюдившись на південноруські землі, набравшись слів та фразеології стала праобразом української літературної мови.
Увага Франка до білоруської культури була відзеркалена увагою білоруських діячів до його діяльності. Розділяючи один культурний простір (про що буде далі), білоруські діячі активно перекладали українських, зокрема білоруський поет Адам Гуринович та поет Максим Богданович, автор відомого Гімну “Пагоня” стали перекладачами віршів І. Франка білоруською.
У зв’язку з репресивно-цензурною політикою царського уряду, Західна Україна стала не лише “українським п’ємонтом,” але і білоруським. Тут збиралися видатні білоруські діячі, які займалися науковою працею, виданням книжок та іншою культурною діяльністю. Окремої уваги заслуговує життя Алоїзи Пашкевич, феноменальної білоруської поетеси, яка у Львові вперше видала свою збірку “Скрыпка беларуская”
У музейній справі, Львов став місцем народження української музейної справи. Свєнціцький Іларіон Семенович, українець білоруського походження був організатором першого українського музею. Проте не забуваючи свого коріння, він також кропітко досліджував білоруську культуру, як минулого так і сьогодення. Він став першим українським білорусознавцем, а в музеї відкрився перший білоруський відділ. Він став автором праці “Відродження білоруської літератури,” де детально оглядав білоруське життя і культуру.
Релігійні взаємини також були близькими. Важливий для нас церковний діяч, Андрей Шептицький, часто відвідував Білорусь. Разом з діячами Білоруської Соціалістичної Громади та білоруськими священниками він намагався відновити білоруську греко-католицьку церкву, що мала тривалу історію і коріння в Білорусі, мала велике значення для її історії і культурного життя.
Продовжуючи розмову про культурні взаємини, перша білоруська газета Наша Нива мала постійну українську рубрику, “Листи з України,” разом з нею, значна частина її випусків мала переклади і історії щодо Тараса Шевченка, шевченкіани. Українські газети в свою чергу дуже уважно слідкували і читали публікації газети - передруки і огляди на газету відбувалися в більшості українських популярних газет, в тому числі і в “Ділі.”
Цікавою і важливою сторінкою Білорусі стала діяльність білоруської соціал-демократичної громади Чернігівщини в складі Революційної Української Партії. Вона надрукувала більше білоруської літератури (в основному агітаційних матеріалів) ніж вся білоруська публіцистика в Білорусі і Росії.
Членом цієї організації був Осип Льосик, один з тих, хто далі оголосить незалежність Бліоруської Народної Республіки.
В Росії у першій державній думі українці і білоруси кооперували у Союзі Автономістів, а за кордоном приймали участь в діяльності Бюра Народів у Франції, організації заснованої литовським націоналістом Юозасом Габрисом, яка виступала за незалежність народів і була підтримана французькими центрально-лівими силами. В її діяльності приймали участь як білоруси, так і українці,
З 1916 р. Симон Петлюра служить у Мінську. І вже у 1917 р., українська армія починає своє формування зі збору ініціативної групи українських вояк у Мінську, які надалі будуть планувати 1 всеукраїнський військовий з’їзд у Києві. У свою чергу білоруська армія формувалася у Мінську, Києві і Одесі, де знаходилися штаби фронтів: Західного, Південно-західного і Румунського. При розгоні білоруського з’їзду, білоруська армія була змушена стати новим центром білоруського політичного життя, вже в Києві і Одесі.
Через війну, в Україні опинилися сотні тисяч білорусів, зконцентрованих здебільшого в Одесі та Києві. Ці міста стали осередками культурно-політичного життя, мали свої білоруські клуби, театри, військові організації, газети, торгову палату, консульство (про яке буде далі), технічне товариство та ін.
Українців в Мінську було набагато менше, близько 3 тис. Проте вони все одно активно включалися і кооперувалися з білорусами задля здобуття незалежної Білорусі.
В Києві зібралася Українська Центральна Рада. Будучи “першою з рівних,” діячі УЦР відчували відповідальність щодо інших поневолених народів, тому в Києві був організований з’їзд поневолених народів, де була присутня білоруська делегація. З’їзд прийняв резолюцію “Про Білорусів,” яка підтримала створення автономної Білоруської Республіки. На з’їзді була Меделко Павліна, відома як “Паулінка,” авторка театральних постанов, організаторка притулків для сиріт у Києві. Вона також стала авторкою відомої пісні про білоруських С-Р “Под гоман веселый.”
Іван Красковський - людина-перетин революцій, був присутній на з’їзді народів як представник Білорусі, сам білорус, був членом Української Партії Соціал-Федералістів, був заступником Володимира Винниченка, співорганізатором Центральної Ради.
УЦР стала прикладом-шаблоном для білоруських діячів. Вони р’яно запитували за всі документи, декларації, статути, організаційні інструменти, які використовувала Центральна Рада для того щоб адаптувати і реалізувати їх в Білорусі.
Проте, не варто недооцінювати рівень розвитку білоруського народу і досягнення Білоруської революції. Хоч вона і надихалася УЦР, вона витворила свої способи життя і урядування. Революція не програла, а дала народження хоч і поневоленій, але білоруській державності, яка була вже реалізована у 1991 р. На відміну від багатьох народів Росії, для яких все ще право на державність підважено.
Державні зносини УНР з БНР були вкрай взаємні, республіки бачили один одну як природніх союзників. Проте до визнання не дійшло — питання про кордони тормозило подальший офіційний розвиток стосунків, проте не відмовляло кооперацію в усіх інших сферах.
З приходом до влади монархістів в Україні, стосунки згіршилися. Т. зв. “гетьман” Павло Скоропадський сприймався з загрозою білоруськими політичними силами через його опору на російських єдинонеделімців. Білоруси не знали, чи Скоропадський стане на бік реакційних сил Росії, чи буде союзником у державотворенні, проте його назначення білих офіцерів в армії і кадетів та протофісу в уряді створювало значні ризики навіть у другому випадку. Німецька опора монархії зробила українську зовнішню політику залежною від німців, які виступали проти незалежної БНР. Німецькі дипломати також заборонили формування білоруських збройних формацій в Україні, через що уряд Павла Скоропадського активно заповільнював процеси, розпочаті білоруськими вояками в Києві та Одесі.
Прихід Директорії значно покращив стосунки і почав процес формування білоруської армії. Хоч процес був відверто незавершений, це дало змогу білорусам до значної самоорганізації.
За період революції найбільшим прикладом кооперації між Білоруськими та Українськими силами стала взаємодія між військами “батька” Булака-Балаховича та Симона Петлюри під час зимових походів.
Навіть з поразкою революції, невірно буде казати про значну підтримку більшовицького режиму в Білорусі. Білорусь була охоплена масовими антибільшовицькими виступами селян, в виступах такоє приймали українці. Через повстанську діяльність, Білорусь була фактично неконтрольованим регіоном, і навіть до 1927, повністю росіянам не вдалося встановити контроль над країною
В еміграції найбільша взаємодії білорусів і українців, а також найбільший білоруський центр в еміграції стала Прага, а саме діяльність двох діаспорських партій - УПС-Р та БПС-Р, українських і білоруських есерів. Разом вони створили Соціалістичну Лігу Нового Сходу, яка опиралася на ідеї Драгоманова, і вбачала за необхідність скидання більшовицького режиму і здобуття національної незалежності всіх народів.
Лекція була проведена мною, Владиславом Стародубцевим. Я дуже вдячний громаді Калиновського за таку можливість.
Всіх прошу активно підтримати ініціативи Громади Калиновського:
АКТУАЛЬНІ ЗБОРИ: Каб узмацніць небяспеку для акупантаў і наблізіць паразу Расеі ў вайне, падтрымайце нашыя афіцыйныя зборы*:
1. Новы збор на патрэбы па аднаўленні і рамонце тэхнікі і абсталявання разліку артылерыі Палка Каліноўскага:
https://send.monobank.ua/jar/5V2h2PGcgB
Нумар карткі: 4874 1000 2261 7057
PayPal: gerod.evg@gmail.com
2. Тэрміновы збор экіпажа выведвальных БПЛА Палка Каліноўскага:
https://send.monobank.ua/jar/8APh33mKAq Revolut: @erlobo
3. Збор на грузавы мікрааўтобус Ford Transit для ўсіх FPV-разлікаў Палка Каліноўскага:
https://send.monobank.ua/jar/7icSu6s1RT
4. Збор на пікап для падраздзялення сувязі Палка Каліноўскага:
https://send.monobank.ua/jar/7BuTBfKBnr
Нумар карткі: 4874 1000 3911 6622
PayPal: kossyak276@gmail.com
5. Збор на падтрымку групы спецпрызначання:
https://send.monobank.ua/jar/7jkGNESuod
Нумар карткі: 4874 1000 2741 6158
PayPal: ukrozum@gmail.com
АКТУАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ:
Підпишіть петицію щоб дати змогу іноземцям отримувати звання Героя України:
Про ініціювання та підтримку законодавчих змін щодо можливості присвоєння звання «Герой України» іноземцям та особам без громадянства за здійснення визначного геройського вчинку в інтересах захисту України
https://petition.president.gov.ua/petition/264020
Підтримайте і розголосіть інформацію про законопроєкт № 15015, який дає права іноземним добровольцям-воякам на такий самий доступ до охорони здоров’я та доступних ліків, які мають українські військові.