Ми є, були і будем ми, і вітчизна наша з нами
В часи політик роз’єднаності, економічної нерівності і олігархії, протиставлення українського “сходу” і “заходу”, і популізму, талановита постать Багряного як голос розуму і добрий орієнтир прогресивної політики.
Громадянин-поет
Пісні, вірші, мотиви та й навіть політична програма Багряного була пронизана революційним духом близьким до Марсельєзи. Багряний прославляє ідеал свідомого, патріотичного громадянина, який формує суспільство згідно людської потреби і етики.
Сама людина для Багряного стає політичним центром - це не “Единица - вздор, единица - ноль” (Маяковський), натомість у Багряного царить віра в героїчного індивіда, який страждає, бореться за правду і загальне благо (що, майже в шевченківському дусі, виступає синонімами). Людина не є гвинтиком в процесі руху історії, класової чи національної боротьби, вона є її центром, і її провідником. Проте індивідуалізм не стає безвідповідальним егоїзмом, а навпаки підтверджується у боротьбі за колективні цінності - свободу народу, політичну, економічну і соціальну, рівність і братерство.
Сама людина для Багряного стає політичним центром - це не “Единица - вздор, единица - ноль” (Маяковський), натомість у Багряного царить віра в героїчного індивіда, який страждає, бореться за правду і загальне благо (що, майже в шевченківському дусі, виступає синонімами). Людина не є гвинтиком в процесі руху історії, класової чи національної боротьби, вона є її центром, і її провідником.
Індивід у творах Багряного просякнутий гуманістичною відданістю, у боротьбі з тоталітарною системою він бажає звільнити не лише себе, а і всіх нею поневолених. Свобода одного стає свободою всіх, індивід відповідальний за тих, хто навколо нього, хто співтворить його життя, і чиє життя співтворить він, він є частиною народу, його страждань і надій. Цим герой Багряного в першу чергу громадянин.
Політичний ідеал
В своїх пошуках Багряний відкидає єдину доктринальну лінію, “ідеали, а не доктрина” - його підхід. Він відкидає марксизм за його догматичність, так само відкидає консерватизм за його темність, тоталітаризм та ультраправий націоналізм за їх нелюдяність і неволю. Натомість Багряний, маючи інтелектуальну сміливість, бере все краще з української традиції, не вагаючись навчатися у прихильників інших інтелектуальних течій. Зокрема, велику цінність для Багряного становить соціологічна теорія консервативно-монархістського діяча Липинського; однозначним для нього впливом був і Нестор Махно, ліворадикальні повстанці на Східній Україні і згодом ліва опозиція вже у підрадянській Україні. Свої ж погляди Багряний описує як революційно ліві.
В свою політичну програму Багряний поклав єдність діаспори і народу в Україні, налагодження співпраці, а не пошук найбільш правильних і патріотичних - чи тих “чистих” емігрантів, чи тих “справжніх” людях на місцях. Єдність “сходу” і “заходу”, і єдність інтелігенції і народу. В останньому для Багряного була кристалізована чистість - поет, який не бажає рівності і свободи своєму народові - пройдисвіт, який не заслуговує жодної поваги.
Поети — євнухи у наш двадцятий вік!
Звичайно, не всі і не на всій планеті.
Я лиш всього про земляків моїх —
Лише про них — про євнухів-поетів.
Родившись з крилами, не вчився літати,
Родившись гордими, навчився плязувати...
"Співочий грім батьків" вони таять!..
І от тепер:
вони в капелі состоять —
в капелі євнухів при каті!
"Ура-ура!" — піють на сьомий глас.
О, де ж він, геній, стражденний той, Тарас?!
Він возвеличив їх — отих "рабів німих",
Він насторожі слово коло них
Поставив дивне...
Правнуки ж взяли
і на ґешефт те слово потягли.
Іван Багряний, Комета
Cвобода і права людини, як і права народу в найширшому розумінні цих слів - в центрі мислення Багряного. Системи, які допускають значної нерівності, тобто системи капіталізму, Багряний заперечував, як несправедливу для індивіду і руйнівну для народу, як антитезу свободи і креативних сил. Проте і соціалізм не вважав він виходом - бо вбачав в ньому занадте планування життя, подавлення волі до змін і гнучкості. Тим критичніше він говорив щодо комунізму - загальної неволі.
Системи, які допускають значної нерівності, тобто системи капіталізму, Багряний заперечував, як несправедливу для індивіду і руйнівну для народу, як антитезу свободи і креативних сил.
“Кожному робітникові й робітничим виробничим об'єднанням rарантується право співучасті у володінні підприємствами і засобами виробництва, а звідси і участі в розподілі прибутків на правах акціонерів підприємств. Вся основна народна промисловість в тому числі й важка індустрія — організується на основі згаданих принципів (...).
Системою акціонерних трудових об'єднань, де за кожним робітником гарантується право набуття акцій того виробництва, учасником якого він є, і таким чином, бути його співвласником (...) Великі індустріальні об’єкти державного значення, тобто володіння ними, організуються за тим же принципом, з тою лиш різницею, [що] право на набуття акцій належить не тільки робітникам даного підприємства, а й державі. Причому половина всіх акцій належить державі, зі зрозумілих мотивів, що направлено на убезпечення інтересів цілої нації, На всіх інших підприємствах держава може бути лише співвласником, тримаючи лише обмежену кількість акцій (...) Власністю окремих осіб можуть бути лише невеликі підприємства легкої, xapчової та допоміжної промисловості, обслуговуванні мінімальною кількістю робітників.
Примітка. Цю акціонерну трудову систему організації промисловості комуністичні святоші та ком'юродиві можуть назвати капіталізмом. Саме це і буде капіталізм, на відміну від забріханоrо тоталітарного псевдосоціалізму комуністичних клікуш, що був не чим іншим, як найжорстокішою формою ВИЗИСКУ і поневоленнялення ТРУДЯЩИХ системою державного капіталізм й модернізованого кріпацтва та аракчеєвщини (...) Хай буде «капіталізм», де капіталістами будуть самі ТРУДЯЩІ, аніж «coціaлізм», де ті трудящі були приречені на долю вічно налівголодноrо, обдертого, запамороченого брехнею, заштурханоrо компосіпаками, безправноrо пролетаріату” (Іван Багряний, Соціально-політична (конституційна) програма УРДП)
Цим демократично-народним ідеалом просякнута вся творчість - як і художня, так і політична (якщо її взагалі можна розділити) Івана Багряного. Послідовна демократія повинна воцарити в народному житті, в державному житті, в освітянському, і соціально-економічному. Багряний покладав велику увагу на необхідність демократичної освіти, егалітарної (тобто такої, яка цінує рівність і народовправ’я) соціально-економічної і політичної системи; суспільство повинно виховувати громадян, а громадяни творять рівне суспільство, і навіть в неволі, боротьба за свободу стає майбутньою путівною зіркою для народу і внеском в громадянське зростання як індивідів навколо, так і суспільства.
Романтики! Друзі!! Велети!!!
Черкнули ми сонця киркою!..
Над нами холонуть чужі світи...
Під нами - безодня рокованости...
Дзвеніть! Не втрачайте ж мужности
Над страшною, над космічною діркою!
Ми в крицю оправили серце своє.
В бетон і в залізо - свої п'ястуки!
Піднесли в зеніт!
Вони всюди є - і піт наш, і думи, і наші м'язки, -
Нехай так стоять віки!
Пливтимуть світи мимо серця твого...
Густиме над брилами соняшний ґонґ, -
То вдарив у нього киркою ТИ -
Романтику простоти!
Записаний всіми в „раби малі".
Єдиний з усіх на землі.